Цей вечір який так натхненно сповивається темними хмарами і закутується у марево тиші забирає тебе від мене все далі і далі
твоя тінь зникає десь у моїй помутнілій свідомості яка розуміє і не розуміє водночас що тебе ніколи не було що ти лиш плід моєї дурнуватої уяви яка постійно створює проблеми для моєї і так смертельнл хворої душі і щось так натхненно пояснює розум при народженні розбитому серцю  Так тихо... так тихо що можна збожеволіти від божевілля почуттів яких уже нема яких ніколи й не було...